Ты – Мой, Я искупил тебя.
Не бойся, Я с тобой.
Назвал по имени тебя,
Ты – Мой, навеки Мой.
Чрез воды, реки проходи –
Не захлестнут тебя,
Огонь тебя не опалит –
Я выкупил тебя.
Как дорог ты в очах Моих,
Я – твой Господь святой,
Призвал тебя и возлюбил,
Не бойся, Я с тобой!
Я укреплю и помогу,
Десницею Моей
Я крепко за руку держу
Своих родных детей.
Ради Себя изглажу Сам
Твои грехи, сын Мой.
Я добровольно жизнь отдал,
Чтоб вечно быть с тобой!
Комментарий автора: Кого из христиан эти Божьи слова не заставляли задуматься?.. иногда до слез... "Не бойся, ибо Я искупил тебя, назвал тебя по имени твоему; ты Мой. Будешь ли переходить через воды, Я с тобою, — через реки ли, они не потопят тебя; пойдешь ли через огонь, не обожжешься, и пламя не опалит тебя. Ибо Я Господь, Бог твой..."
Светлана Курилова,
Россия
…и пусть вокруг меня густой туман
Сомнения, неверия и гнева,
Убеждена: молитва – не обман,
Ей тучи разгоняя, вижу небо!
Прочитано 10969 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Спасибо , замечательное стихотворение, а возможно и песня. Благословений. Комментарий автора: Песня будет, если напишешь))) Спасибо за отзыв! Слава Богу!
Bekchi
2007-02-07 19:22:32
Спасибо за стихотворение, укрепляющее веру! Благословений! Комментарий автора: Спасибо и Вам! Пусть вся слава будет Господу! Да утвердит и укрепит Он Вас!
алла
2007-02-14 07:13:31
Света,это один из любимейших стихов Библии для меня.Спасибо тебе за то,что ты написала на это место свой очень хороший стих.Благословений тебе от Бога.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
