Жили рядом друг с дружкой воробей и орел. Много лет они бок об бок были, не то, что дружили, но и войной не воевали. Так вместе к старости и пришли.
Орел себе добра нажил, а воробей и без того не тужил. Было у него лишь гнездышко, столь же дряхлое, как и он. А сосед его широко шагал: не в чем себе не отказывал, да только на других скупился.
И вот говорит как-то воробей орлу:
- Ох, надоела мне доля моя земная! Помирать уж пора. Полечу-ка я местечко искать, где душу спокойно Богу отдать. Может и ты со мной, соседушка.
- Да ты что!- закашливаясь, молвит орел.- Я добро свое оставить не могу – растащат ведь в миг! Все пропадет! Лети уж один.
Ну, воробей, крыльями скрепя, отправился в путь-дорожку. Глядь, впереди сад прекрасный. Там и цветы, и фруктовые деревья, и тенистые кусты.
- Вот, где пред смертью покой обрету!- обрадовался уж воробей.
Да не тут-то было! У сада того оказался хозяин, какой-то крот. Тот-то слеп, да не до богатства! В общем, выгнали нашего воробья. И помереть спокойно не дадут!
И такая история на любом клочке земли. То белка-жадюга, то лиса-обманщица: все не пускают на свою землю. Скитался наш воробей, совсем уж из сил выбился. Нигде нет ему места для смерти спокойной, ведь гнездо-то его день на день и то развалится. Лишь однажды предлагали пустырь, где солнце палит, земля в трещинах, кости кругом, голодные коты бродят, а смрад стоит! Кто ж на такое согласится!
Подумал воробей, да и домой решил вернуться. А что? В поисках смерти пол света излетал, а жив. Старое гнездо не так уж плохо. Ему все дано, что нужно, значит и помирать рано!
Вернувшись домой, он увидел, что сосед его на тот свет засобирался. Целые тюки с добром на себя взвалил! Кости трещат, суставы крошатся, а богатство свое тащит. Выкупил орел себе где-то шикарный участок земли: тишина, ключ с бодрящей водой из под камня бьет и еды вдоволь. От туда на тот свет и ушел.
Воробью же без соседа так спокойно зажилось, что он из дому уходить даже думать не думал. Так потихоньку и помер.
А на том свете глаза открыл – он в саду чудесном! И все так просто, привольно и спокойно! Ручеек журчит, ветерок ласкает, соседи добрые, где хошь летай, никто и слова плохого не скажет!
И как-то вдалеке увидал наш счастливец орла. Тот был на пустыре, что когда-то предлагали воробью. Орел весь в пыли, от голодных и злющих котов отбивается, через кости чужие спотыкается, а на выжженной земле кругом его богатство разбросано.
Вот так! Что Бог дает, тем будь доволен, а богатство на том свете никому не поможет.
Прочитано 7005 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 3,33
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
